Особистісний розвиток дітей – спільна справа батьків та педагогів

Оскільки переважна більшість батьків не має належної психолого-педагогічної підготовки, вихователь повинен виступати, з одного боку, з'єднувальною ланкою між дитячим навчальним закладом та сім'єю, а з іншого — організатором зростання педагогічної культури батьків.

Під педагогічною культурою батьків розуміється їх підготовленість, розвиток тих якостей особистості, які відбивають ступінь їхньої зрілості як вихователів і проявляються в процесі сімейного й суспільного виховання дітей.

Провідним компонентом педагогічної культури батьків є їхня педагогічна підготовленість, що характеризується певною сумою психолого-педагогічних, фізіолого-гігієнічних і правових знань, а також уміннями й навичками батьків, виробленими в процесі практики виховання дітей. Досить істотно при цьому й відношення батьків до виховання. Відповідальне відношення до батьківських обов’язків, бажання якнайкраще виховати своїх дітей - невід'ємна складова частина педагогічної культури батьків.

Зміни, що відбуваються останнім часом в системі освіти, її варіативність, інноваційні програми обумовили необхідність пошуку рішення проблем взаємодії дошкільного навчального закладу з родиною.

Практики й дослідники виявили й сформулювали в цьому зв'язку наступні протиріччя:

1. між правами й обов'язками батьків і невмінням ними користуватися;

2. між потребою батьків на освітні послуги й відсутністю умов їхнього надання;

3. між прагненням батьків до активного діяльності в дошкільному закладі й строго регламентованим характером діяльності закладу;

4. між низьким рівнем педагогічної культури й недостатніх знань основ психології батьками й відсутністю систем навчання їх у дошкільних закладах.

Зміцнення й розвиток тісного зв'язку й взаємодії різних соціальних інститутів (дитячий сад, родина, суспільство) забезпечують сприятливі умови життя й виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості.

Ідея взаємозв'язку суспільного й сімейного виховання, а також взаємної відповідальності педагогів, батьків й суспільства знайшла своє відбиття в ряді нормативно-правових документів, у т.ч. в "Концепції дошкільного виховання", "Положенні про дошкільний навальний заклад", Законі "Про освіту", "Концепції модернізації освіти".

Відповідно до цього міняється й позиція дошкільного закладу в роботі з родиною. Кожне ДНЗ не тільки виховує дитину, але й консультує батьків з питань виховання дітей.

Педагог дошкільної установи - не тільки вихователь дітей, але й партнер батьків по їхньому вихованню.

Батьки й педагоги повинні стати партнерами, активними співучасниками великого творчого процесу виховання дітей, що дозволить реалізувати виховну мету загальноосвітнього закладу.

Можна виділити й основні завдання, що стоять перед дошкільним закладом в роботі з батьками:

• * вивчення родин дітей;

• * залучення батьків до активної участі в діяльності дошкільної установи;

• * вивчення сімейного досвіду виховання й навчання дітей;

• * освіта батьків в області педагогіки й дитячої психології.

Робота з батьками вихованців дошкільного навчального закладу здійснюється під час батьківських зборів, індивідуальних та групових консультацій, засідань батьківських клубів та охоплює широке коло питань.

Співробітництво педагогів і батьків дозволяє краще пізнати дитину, подивитися на неї з різних позицій, побачити в різних ситуаціях, а отже, допомогти в розумінні її індивідуальних особливостей, розвитку здатностей дитини, у подоланні її негативних учинків і проявів у поведінці, формуванні цінних життєвих орієнтації.

У той же час переважна частина батьків - не професійні вихователі. Вони не мають спеціальних знань у сфері виховання й освіти дітей, нерідко зазнають труднощів у встановленні контактів з дітьми. Педагоги й батьки повинні разом шукати найбільш ефективні способи рішення цієї проблеми, визначати зміст і форми педагогічної освіти в цьому зв'язку.

Сучасні дитячі дошкільні заклади стають відкритими для батьків, дітей і громадськості. Вони все більше уваги приділяють освіті та вихованню батьків, вважаючи це одним із принципово важливих чинників успішного розвитку і виховання дітей.

Форми роботи з батьками можуть бути колективними, індивідуальними, наочно-інформаційними.

До колективних форм роботи належать батьківські збори (групові та загальні), на яких обговорюються проблеми життєдіяльності групи і дитячого садка; зустрічі з батьками; вечори запитань і відповідей; засідання "круглого столу" з дискусійних проблем; заняття-тренінги; спільні з дітьми, батьками і вихователями свята і розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей; дні відкритих дверей; школи для батьків; сімейні (домашні) педради, які проводять у батьків вдома; батьківські конференції.

Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуальні бесіди і консультації, відвідування дітей вдома; залучення батьків до життя дитячого садка.

Найпоширенішими наочно-інформаційними формами роботи є виставки дитячих робіт; реклама книг, публікацій у періодиці, в системі Інтернет з проблем сімейного виховання.

Очікувану ефективність забезпечує раціональне поєднання різних форм роботи.

Для залучення батьків до діяльності дошкільної установи розроблена спеціальна методика, що включає три етапи:

• перший - актуалізація потреб батьків в освіті власної дитини; • другий - педагогічна освіта батьків як замовників на освітні послуги в дошкільній установі; • третій - партнерство педагогів і батьків у діяльності дошкільної установи, в основу якого закладені ідеї гуманізації відносин, пріоритет загальнолюдських цінностей з акцентом на особистісно-діяльнісний підхід.

Впровадження такої методики дозволяє створити ускладнену систему роботи з батьками, представлену двома блоками, кожний з яких включає завдання, форми й види діяльності. Від народження до вступу у школу дитина долає ряд важливих етапів. У цей період закладаються основи її психічного здоров'я, характеру, здібностей, особливості самосвідомості тощо. Досягнення у психічному та особистісному розвитку є передумовою для гармонійного розвитку дитини на наступних етапах. За несприятливих умов виникають передумови для формування слабкості Я, неспроможності, майбутніх акцентуацій особистості, для невротичної поведінки у шкільному та дорослому віці. Усе це вимагає значних і послідовних зусиль рідних, вихователів дитячих установ, практичних психологів щодо забезпечення сприятливих умов для розвитку дитини.

Щоб найкраще, найвідповідальніше підійти до виховання дитини, батьки разом з вихователями повинні збудувати свої стосунки на принципах взаємної поваги, розуміння важливості один одного і усвідомлення того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив, на користь усіх. Вихователь та батьки діють в інтересах дитини, приймають рішення стосовно її виховання та навчання, створюють для неї належні умови.

Від того наскільки ці взаємовідносини будуть узгоджені, настільки залежить успіх формування особистості в цілому. А саме, взаємодія в педагогічному процесі сім’ї та дошкільної установи здатна формувати індивідуальність, активізувати особистий творчий потенціал не тільки дитини, але і педагогів та батьків.